Ендометрит (запалення порожнини матки)

Клінічні ознаки гострого ендометриту проявляються як правило на 3-4 день після занесення інфекції. Підвищується температура, пришвидшується пульс, озноб. В крові з`являються лейкоцитоз, зсув лейкоцитарної формули вліво, збільшення ШОЕ. Матка помірно збільшена, чутлива при пальпації. Виділення – серозно–гнійні, часто сукровичні, що пов`язано із затримкою регенерації слизової оболонки. Гостра стадія продовжується 8-10 днів, і при правильному лікуванні процес затихає.
Питання про існування хронічного ендометриту обговорюється протягом багатьох років. На сьогодні існування хронічного ендометриту не викликає сумнівів. В останні роки спостерігається тенденція до збільшення частоти захворюваності хронічним ендометритом, пов`язана з широким використанням ВМК, збільшенням частоти абортів та ендоскопічних методів обстеження.
Як правило, хронічний ендометрит виникає внаслідок недолікованого до кінця гострого післяпологового чи післяабортного ендометриту.
Клінічна картина хронічного ендометриту в значній мірі залежить від тривалості процесу та характеру змін.
Основний симптом захворювання – маткові кровотечі. Крім кровотеч, хворі часто відмічають серозно-гнійні виділення. Також досить частими є скарги на ниючі болі внизу живота. Хронічний ендометрит у поєднанні з супутніми порушеннями функцій яйників чи іншими генітальними захворюваннями викликає розлади репродуктивної функції – непліддя та самовільні викидні, в тому числі і звичні.
Для підтвердження діагнозу хронічного ендометриту проводять операцію діагностичного вишкрібання в першу фазу менструального циклу (8-10 день).
Лікування в гострій стадії ендометриту призначається антибіотиками у відповідності з чутливістю до них збудника. Дози та тривалість застосування антибіотиків залежать від важкості захворювання.
При хронічному ендометриті застосовують комплексне лікування, яке включає засоби, скеровані на терапію супутніх захворювань, загальнозміцнюючу терапію.