Урогенітальна хламідійна інфекція 

Вона зустрічається значно частіше, ніж гонорея, набагато важче піддається лікуванню, що приводить до різного роду ускладнень. Деякі з них можуть бути навіть причиною смерті хворих. Серед захворювань, які передаються статевим шляхом, хламідіоз – найпоширеніше. 
Дані про хламідійні інфекції є у Старому Завіті, давньокитайських та давньоєгипетських джерелах, де переважно висвітлюються трахоматозний кон`юктивіт та трахома. Отже, хламідіоз відомий з сивої давнини. Однак, значна частина з них не діагностувалась у зв`язку з відсутністю або недосконалістю лабораторної діагностики. Так звані амікробні чи асептичні уретрити, як виявилося згодом, в більшості випадків носять хламідійний характер.

Поруч з тим, хламідії часто зустрічаються з іншими мікроорганізмами, виявити яких значно легше, і цілком ймовірно, що їх помилково вважають причиною захворювання.

Хламідії – дрібні грамнегативні патогенні облігатні внутрішньоклітинні мікроорганізми. Вони не є представниками нормальної мікрофлори людини. Виявлення хламідій вказує, як правило, на наявність інфекційного процесу, а відсутність клінічних симптомів захворювання необхідно розглядати як тимчасову рівновагу між паразитом і господарем.
Хламідії – це бактерії, які виділені в самостійну групу через унікальний, що відрізняє їх від усіх інших бактерій, внутрішньоклітинний цикл розвитку. Хламідії не здатні самі продукувати енергію, оскільки не мають власних мітохондрій і живуть за рахунок енергії клітини господаря, яку вони інфікували.

Носіями видових ознак хламідій є елементарні тільця. Вони не мають аналогів серед бактерій. Елементарні тільця метаболітів малоактивні і тому вони майже не чутливі до антибіотиків. Будучи фагоцитовані чутливою клітиною, вони в її цитоплазмі утворюють мікроколонію.

Чутливими клітинами для хламідій є циліндричний епітелій слизової, епітеліальні клітини різних органів, клітини ретикулоендотелію, лейкоцити, моноцити і макрофаги. Фагоцитоване клітиною господаря, елементарне тільце хламідії оточується оболонкою. В цій вакуолі елементарне тільце трансформується в ретикулярне тільце. Ретикулярне тільце в три рази більше в діаметрі і відрізняється значною метаболічною активністю, але не утворює своєї енергії, а живе за рахунок клітини господаря. Подібно до інших бактерій ретикулярні тільця піддаються поділу, причому деякі з них починають зменшуватися в розмірах, ущільнюються та трансформуються в елементарні тільця. В кінці циклу у середині цитоплазматичної колонії формується мікроколонія хламідій, яка складається з ретикулярних та елементарних тілець. Ця мікроколонія через 24-72 години досягає розмірів лейкоцита і добре видима в оптичному мікроскопі. Мікроколонія розриває оболонки клітини, і декілька сотень новоутворених елементарних і ретикулярних тілець потрапляють в міжклітинний простір. Нові елементарні тільця знову фагоцитуються чутливими клітинами і інфікування прогресує.
Інфікування відбувається статевим шляхом, хоча можливі інші шляхи інфікування (через забруднені руки, білизну), та вони не мають суттєвого епідеміологічного значення, але їх теж необхідно враховувати.
Чітко встановлена висока частота інфікування хламідіями новонароджених під час проходження через інфіковані пологові шляхи матері, а також внутрішньоутробна передача інфекції.
Природній, генетично зумовлений імунітет при хламідійній інфекції у людини відсутній. Очевидно також, що перенесене захворювання не створює стійкого імунітету. При різних формах хламідійної інфекції імунна відповідь мікроорганізму не однакова. При строго локалізованих формах урогенітальної інфекції з обмеженим поширенням запального процесу навряд чи можлива інтенсивна антигенна стимуляція хламідіями імунної системи, враховуючи, що вони володіють слабою імуногенною активністю. Однак у відповідь на інфікування хламідіями сечостатевої сфери макроорганізм включає ряд механізмів клітинного і гуморального імунітету, використовуючи також фактори неспецифічного захисту. 
Вхідними воротами інфекції є сечостатеві органи людини. Необхідною умовою виникнення інфекційного процесу є проникнення і розмноження хламідій в епітеліальних клітинах слизової сечостатевих органів. У зв`язку з переважаючою проникністю збудника до кубічного епітелію (при природній інфекції) первинне вогнище розвивається, як правило, в сечостатевих шляхах чоловіків та жінок, а також в шийці матки, що є джерелом висхідної інфекції статевих органів та екстрагенітальних інфекцій різної локалізації.
Інкубаційний період захворювання становить 10-20 днів.
Дуже небезпечний хламідіоз під час вагітності. Плід може інфікуватися внутрішньоутробно. Це може бути причиною невиношування вагітності, багатовіддя, відставання в розвитку плода та іншої патології. Хламідії не є причиною розвитку вад плода. Новонароджений при проходженні через інфіковані пологові шляхи матері часто заражається хламідіями. При цьому у нього виникають тяжкі ураження очей, дихальних шляхів, вух та інших органів.
При неплідді, пов`язаному з непрохідністю труб, частота хламідіозу досягає 70%. У вагітних ця інфекція виявляється у 10-15% випадків.
Хламідійна інфекція у чоловіків та жінок найчастіше проявляється після інкубаційного періоду тривалістю від 5 до 30 днів та може викликати широкий спектр патології. Джерелом збудника урогенітальних хламідіозів є інфіковані хламідіями сечостатеві органи людини. 
Дослідження показали, що у 31% чоловіків, які страждають хламідіозом, спостерігаються порушення статевої потенції (послаблення ерекції, оргазму, передчасна еякуляція) і непліддя. У них спостерігається виражена патологія сперми.

При хламідійних епіндідімітах спостерігається оліго- і азооспермія. Хламідії можуть прикріплятися до сперматозоїдів і досягати не лише маткових труб, викликаючи їх непрохідність, але і потрапляти у черевну порожнину, викликаючи захворювання внутрішніх органів.
На сьогодні Chlamydia trachomatis визнана збудником багатьох акушерських та гінекологічних запальних захворювань. Хламідії можуть викликати запальні захворювання і за межами статевої сфери, наприклад перигепатит (синдром Фітц-Хью-Куртіса).
Хламідійна інфекція часто уражає шийку матки та сечовивідні шляхи одночасно. Причому у більше ніж 90 % жінок з позитивними результатами обстежень матеріалу з уретри не спостерігається ніяких симптомів. Низьке розташування зовнішнього отвору сечовидільного каналу, вузька піхва, особливо у жінок, що не родили, створюють умови для первинного інфікування, нерідко поєднаного із інфікуванням хламідіями парауретральних проток і кріпт. Хламідії з сечовивідного каналу здатні проникати в сечовий міхур, викликаючи цистоуретрит.
Клінічний перебіг сечостатевого хламідіозу не перебільшує два місяці. Для цієї форми захворювання характерно: гострий початок, що чітко визначають хворі, який виникає через 10-14 днів після інфікування, виражені слизово-гнійні виділення, гіперемія слизових оболонок, дизуричні прояви.

При хронічному хламідіозі тривалість інфекції перевищує два місяці. Для хронічного процесу характерна стерта форма захворювання, інколи асимптомна. Клінічні прояви можуть загострюватися безпосередньо після статевого акту, аліментарної провокації (прийому алкоголю, гострих та солених страв).
В залежності від локалізації у чоловіків розрізняють хламідійні запалення уретри, придатків яєчок, простатити, у жінок – каналу шийки матки та інших ділянок сечостатевого апарату. У більшості випадків одночасно уражаються різні органи сечостатевої системи.
У жінок хламідійна інфекція поражає шийку матки та уретру одночасно, при цьому більше 90% всіх жінок з позитивними результатами культивування матеріалу з сечовивідного каналу цього не відчувають. Якщо ж інфекція веде до уретрального синдрому, хламідійний уретрит супроводжується незначними суб`єктивними скаргами. Хворих турбують свербіж в сечовивідному каналі, біль на початку сечовипускання. Виявляють легке подразнення зовнішніх губок уретри, виділення незначні, частіше слизові.

Сучасними методами специфічної діагностики є методи прямої і непрямої імунофлуоресценції, імуноферментний метод, метод дотгібридизації, полімерна ланцюгова реакція, а також культуральний метод. Для діагностування безсимптомальних форм хламідіозу важливу роль відіграє серологічний метод.
Діагностика хламідіозу цитологічним методом (дослідження під мікроскопом мазку з каналу шийки матки) дозволяє виявити лише 9-15% випадків хламідійної інфекції, що є однією з причин широкого розповсюдження цього захворювання.